Золоті слова

Останнім часом термін «партійна дисципліна» став надзвичайно популярним в українському політикумі. Формальні чи неформальні лідери партій, а також деякі шавки звинувачують депутатів однопартійців (котрі не бажають голосувати всупереч свом переконанням) у відсутності в них тієї самої сакральної «партійної дисципліни».

Я задумався над смисловим навантаженням терміну. У нагоді стала Вікіпедія, яка дала чудове посилання на Оруелла. Отже, цитата про двомислення:

 

«В применении к оппоненту оно означает привычку бесстыдно утверждать, что черное — это белое вопреки очевидным фактам. В применении к члену партии — благонамеренную готовность назвать черное белым, если того требует партийная дисциплина. Но не только назвать: еще и верить, что черное — это белое; больше того: знать, что черное — это белое, и забыть, что когда-то ты думал иначе. Для этого требуется непрерывная переделка прошлого, которую позволяет осуществлять система мышления, по сути охватывающая все остальные и именуемая на новоязе двоемыслием.»

 

Коаліціада і спікеріада засвідчили, що в нашому парламенті депутатів, які насмілюються боротися проти партійної дисципліни, дуже мало.