Хто Ви, Mr. Яценюк?
Jul. 13th, 2009 10:55 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
stoli76Якщо двох Віть та одну Юлю ми вже знаємо як облуплених, то фігура Яценюка в сонмі пошукачів президентського крісла виділяється своєю загадковістю. За висловом одного журналіста «Янукович і Тимошенко оглядаються назад і з жахом бачать все більшого Сеню, який вже досяг головою хмар, і скельця його окулярів блискають, як у Берії».
Коли я з величезним скрипом писав цей опус, весь час натикався на обмеженість інформації про Яценюка як про людину. Разом з тим мені не спадає на думку порівняння з невідомим широкому загалу перед своїм обранням Путіним. Ну не асоціюються вони у мене…
Отже, спробуймо визначити риси Яценюка як політика.
Політичні переконання – національно-раціональні. Під таким визначенням я розумію висловлення ним готовності обстоювати українські національні інтереси (на думку приходять уривки інтерв’ю з питань приєднання до НАТО й ЄС, оцінки діяльності УПА), але не методом посиленого форсування втілення цих планів в життя (а-ля Ющенко), а шляхом проведення вдумливої агітації та просвітницької роботи. Яценюк вказує, що успіху в таких питаннях не можна досягти, проваливши відповідну інформаційну кампанію.
Економічні переконання – ліберал.
Власне позиціонування – спокійний інтелектуальний образ. Яценюка не змогла вивести з себе навіть ідіотська заява Грача про те, що він ще хлопчик і трохи не кумекає в політиці. Пару разів все ж зривався, але в пам’яті не відклалося.
Стиль передвиборчої кампанії – тут вже всі встигли посміятися з його бігбордів кольору чи то кінця світу чи то меконію, але не все так однозначно. Свою електоральну нішу серед інтелігенції Яценюк вже застовпив. Тепер його завдання – навернути простіших виборців, тобто той самий «електорат», завдяки якому й виграють вибори. Тут в хід можуть піти специфічні прийоми, які хоч і не зрозуміють високочолі громадяни, зате вони можуть дати результат серед «плебсу». У мене той плакат досі перед очима.
Національність – для мене не має жодного значення (тут мені згадалися слова однієї знайомої прихильниці Мороза, чому вона не любить Зварича: «А він народився в США». Я звісно, зауважив, що найстрашніше – цей гріх неможливо виправити).
Таким чином, Арсеній Петрович досі залишається для мене таємницею.
Коли я з величезним скрипом писав цей опус, весь час натикався на обмеженість інформації про Яценюка як про людину. Разом з тим мені не спадає на думку порівняння з невідомим широкому загалу перед своїм обранням Путіним. Ну не асоціюються вони у мене…
Отже, спробуймо визначити риси Яценюка як політика.
Політичні переконання – національно-раціональні. Під таким визначенням я розумію висловлення ним готовності обстоювати українські національні інтереси (на думку приходять уривки інтерв’ю з питань приєднання до НАТО й ЄС, оцінки діяльності УПА), але не методом посиленого форсування втілення цих планів в життя (а-ля Ющенко), а шляхом проведення вдумливої агітації та просвітницької роботи. Яценюк вказує, що успіху в таких питаннях не можна досягти, проваливши відповідну інформаційну кампанію.
Економічні переконання – ліберал.
Власне позиціонування – спокійний інтелектуальний образ. Яценюка не змогла вивести з себе навіть ідіотська заява Грача про те, що він ще хлопчик і трохи не кумекає в політиці. Пару разів все ж зривався, але в пам’яті не відклалося.
Стиль передвиборчої кампанії – тут вже всі встигли посміятися з його бігбордів кольору чи то кінця світу чи то меконію, але не все так однозначно. Свою електоральну нішу серед інтелігенції Яценюк вже застовпив. Тепер його завдання – навернути простіших виборців, тобто той самий «електорат», завдяки якому й виграють вибори. Тут в хід можуть піти специфічні прийоми, які хоч і не зрозуміють високочолі громадяни, зате вони можуть дати результат серед «плебсу». У мене той плакат досі перед очима.
Національність – для мене не має жодного значення (тут мені згадалися слова однієї знайомої прихильниці Мороза, чому вона не любить Зварича: «А він народився в США». Я звісно, зауважив, що найстрашніше – цей гріх неможливо виправити).
Таким чином, Арсеній Петрович досі залишається для мене таємницею.
