І мертвим, і живим, і нефанатам

[stoli76]

17 листопада 1999 року. Київ. Україна – Словенія.
Сніг.
Після тієї гри моя компанія добиралася додому як прибита мішком. Я вперше й востаннє зірвав на стадіоні голос. Наші надії розтанули і перетворилися у
Сльози під снігом.
Я дав собі слово – коли нам наступного разу у групу потрапить Словенія – буду на стадіоні. Буду, щоб змити ті сльози під снігом.
Потрапила.
У плей-офф.
При перших новинах, що матч може пройти не у Києві, закалатало серце. А як не вирвуся?
Вирвався.
Як відповідальний за придбання квитків для групи, я підняв всі можливі зв’язки. Втім, сьогодні я прорвався на лежачий сайт УФІ і здійснив проплату.
Поїздка присвячується другові, котрий був на стадіоні 17 листопада 1999 року, але не дожив до цього дня.
Я їду до Львова.

Comments

[stoli76.livejournal.com]

До Львова на одній фарі по темноті долетіли за 5 годин:)
Оскільки купили одноразові рози (наполовину в українських кольорах, наполовину словенських), словенські фани у центрі міста прийняли за своїх.
Після з"ясування "ти з якого району" побажали нам "Україна шамьпйон, Словенія вигріва", ми нічого не бажади, копили енергію.
Після другого голу кричав як випускниця на першому в житті випускному - видаючи дуже високу ноту.
Після матчу по дорозі з стадіону від щастя підгиналися ноги.
Найсмішніше - у нас в готелі ми святкували тихо, а словенці (так-так, знайшли тихий готель під Львовом) всю ніч горлали в ресторані.