stoli76

З історії воєн я найбільше захоплююся двома: громадянська війна в США та російсько-турецька 1877-1878 років.
Для тих, хто не дуже любить штудіювати військову літературу, по першій війні достатньо чого подивитися, а ось по другій війні існує лише роман та фільм «Турецький гамбіт».
Якщо кому цікаво – коротенько історія війни 1877-1878 років.
Російська армія підійшла до майбутньої сутички відносно реформованою після позорища Кримської війни, чого не скажеш про опонентів.
Османська армія загалом ділилася на такі частини: регулярна армія (нізам), місцеве мусульманське ополчення (мустахвіз, отримували при виході на війну зброю, синю куртку та феску), башибузуки (з диких племен, взагалі нічого не отримували, займалися на війні грабежом), ідіоти на вищих командних посадах .
До перевороту молодотурків в 1908 році в Османській імперії не служили немусульмани, жителі Стамбулу та араби-кочівники.
Військові реформи в Росії дали можливість підвищити мобілізаційні можливості армії, тоді як туркам доводилося довше збирати призовників. Відповідно до цього різними були стратегічні плани сторін: росіяни – стрімкий наступ та розгром турків; османи – стратегічна оборона в очікуванні резервів з далеких провінцій та заманювання росіян углиб території з метою погіршення їх постачання.
У часи, коли у росіян був такий самий високий процент ідіотів на вищих командних посадах, улюбленим прийомом останніх була переправа вище дельти Дунаю й подальше просування на Стамбул по Добруджі. Турки врахували цей досвід, тому на шляху загарбників було збудовано квадрат фортець: Русе, Шумен, Сілістра, Варна.
Цього разі росіяни були розумніші – методично потопивши артилерійським вогнем всі турецькі канонерки, вдягнувши літом зимове темне обмундирування, вночі переправилися в середній течії Дунаю.
Диспозиція росіян після переправи: на заході корпус Османа-паші, що грає роль бар’єру між росіянами та сербами, на сході війська в квадраті фортець, попереду далеко за гірським хребтом висаджується з кораблів корпус Сулеймана-паші з Албанії.
Росіяни приймають архіправильне рішення – за Стару Планіну (гірський хребет через Болгарію) у дальню розвідку відсилається лише 3 полки: Орловський, Брянський та Болгарське ополчення. Ремарочка – це ополчення не задрипаний мустахвіз, а досвідчені партизани та диверсанти, об’єднані у полк на території Росії.
Тим часом корпус Османа-паші займає Плевен та нависає над переправою через Дунай. Основні сили росіян кинуті на Плевен, місто заблоковано (але не повністю).
Дальня розвідка стикається з корпусом Сулеймана-паші і з боями відходить на Шіпкинський перевал.
Історія цієї війни має дві героїчні сторінки: оборона Плевена і оборона Шіпки. Детальніше розглянемо другу, оскільки відбувалася вона дуже драматично.
Сулейман-паша мав можливість перейти гори по інших проходах, які були під контролем турок, але він зажадав зробити це по найзручнішому перевалу – Шіпкинському, не дивлячись на те, що це був єдиний неконтрольований прохід. Ясновельможний дебіл навіть відправив телеграму до Стамбулу про взяття Шіпки.
Диспозиція перед початком битви: три полки проти корпусу, росіяни запросили підкріплення, котрі прибудуть через три доби.
Непросто було оборонцям (ложементи на гірських схилах заледве доходили до пояса, тому сховатися в них від вогню можна було тільки сівши на сраку), але так само непросто було й атакувальникам (крутий і дуже довгий підйом).
Битва 2 дні тривала лише у світлу частину доби (хоча османи мали можливість здійснювати ротацію кадрів), а останню добу вже безперервно – турки зрозуміли, що можуть не встигнути перемолоти оборонців раніше підходу підкріплень. Коли останні підходили до перевалу, вони почули, що звуки бою не стають голоснішими, а навпаки замовкають. Росіяни все зрозуміли правильно (на позиціях вже майже всі оборонці загинули) і останні кілометри бігли з усіх сил. На бігу вони пішли у контратаку, оскільки турки вже зайняли деякі позиції. Так доля війни перший раз захиталася на шальках терезів. Врешті турки відступили донизу.
Тим часом за Закавказькому театрі війни події відбувалися за «старою доброю традицією» – росіяни черговий раз взяли «неприступну фортецю Карс», після чого бойові дії зійшли на пси. Втім, турецьке дебілокомандування перелякалося невідомо чого (ну куди там могли дійти росіяни?) і направило на цей фронт частину резервів з арабських провінцій.
Оборонці Плевена відбили три штурми російсько-румунських сил з величезними втратами для останніх. У цьому проміжку часу турецьке угруповання з квадрату фортець завдало поразки російським силам стримування в тилу у Шіпки та Плевена. Доля війни другого разу захиталася на терезах, але командні ідіоти дали туркам наказ укріпитися на зайнятих позиціях. Росіяни підтягли підкріплення і після цього турки вже не могли пробити оборону.
Таким чином доля героїчного гарнізону Плевена була вирішена. Турків не міг здолати штик, але здолав голод (поступово Плевен повністю блокували, і османи з’їли всіх тварин, котрих могли зловити). Осман-паша вночі пішов на прорив, але спроба виявилася невдалою, і він здався.
А от тепер доля війни вже була вирішена, і російська армада покотилася спочатку на Софію, а потім по Південній Болгарії на Стамбул – турки драпали майже без боїв, оскільки їх дух було зламано.
Ось все, що ви не дуже й хотіли знати про цю війну.